“ени забытых предков

≤ван був дев'¤тнадц¤тою дитиною в гуцульськ≥й родин≥ ѕал≥йчук≥в. ƒвадц¤тою ≥ останньою була јнничка.

Ќе знати, чи то в≥чний шум „еремошу ≥ скарги г≥рських поток≥в, що сповн¤ли самотню хату на висок≥й кичер≥([1]), чи сум чорних смерекових л≥с≥в л¤кав дитину, т≥льки ≤ван все плакав, кричав по ночах, погано р≥с ≥ дививс¤ на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривоз≥ одвертала од нього оч≥. Ќе раз вона з л¤ком думала нав≥ть, що то не од нењ дитина. Ќе "сокотилас¤" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засв≥тила св≥чки - ≥ хитра б≥сиц¤ встигла обм≥н¤ти њњ дитину на своЇ б≥сен¤.

“уго росла дитина, а все ж www.oz-family.ru п≥дростала, ≥ не ст¤мились нав≥ть, ¤к довелос¤ шить њй штани. јле так само була чудна. ƒивитьс¤ перед себе, а бачить ¤кесь далеке ≥ не в≥доме н≥кому або без причини кричить. √ач≥([2]) на йому спадають, а воно стоњть серед хати, заплющило оч≥, розз¤вило рота ≥ верещить.

“од≥ мати виймала люльку з зуб≥в ≥, замахнувшись на нього, люто гукала:

-†≤г≥ на тебе! “и, обм≥н≥ннику. ўез би у озеро та в тр≥ски! Е

≤ в≥н щезав.

 отивсь зеленими царинками([3]), маленький ≥ б≥лий, наче банька кульбаби, безстрашно забиравс¤ у темний л≥с, де гаджуги([4]) кивали над ним галузками, ¤к ведм≥дь лабами.

«в≥дси дививс¤ на гори, близьк≥ й далек≥ верхи, що голуб≥ли на неб≥, на смереков≥ чорн≥ л≥си з њх син≥м диханн¤м, на ¤сну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. ѕ≥д ним, в долин≥, кип≥в холодний „еремош. ѕо далеких горбах др≥мали на сонц≥ самотн≥ осел≥. Ѕули так тихо ≥ сумно, чорн≥ смереки безперестанку спускали сум св≥й в „еремош, а в≥н н≥с його долом й опов≥дав.

-†≤ва! Е ћо-ой! - гукали на ≤вана од хати, але в≥н того не слухав, збирав малини, пукав з листочк≥в, робив свист≥лку або пищав у травинку, намагаючись вдати голоси птах≥в та вс≥ т≥ згуки, що чув у л≥с≥. Ћедве пом≥тний в л≥сов≥м зел≥, збирав кв≥тки ≥ косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, л¤гав десь п≥д с≥ном, що сохло на остривах([5]), ≥ сп≥вали йому до сну та й будили його своњм дзвоном г≥рськ≥ потоки.

 оли ≤ванов≥ минуло с≥м л≥т, в≥н уже дививс¤ на св≥т ≥накше. ¬≥н знав вже багато. ”м≥в знаходити пом≥чне з≥лл¤ - одален, матриган ≥ п≥дойму, розум≥в, про що канькаЇ кан¤, з чого повстала зозул¤, ≥ коли опов≥дав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? «нав, що на св≥т≥ пануЇ нечиста сила, що ар≥дник (злий дух) править ус≥м; що в л≥сах повно л≥совик≥в, ¤к≥ пасуть там свою маржинку([6]): олен≥в, зайц≥в ≥ серн; що там блукаЇ веселий чугайстир, ¤кий зараз просить стр≥чного в танець та роздираЇ н¤вки; що живе в л≥с≥ голос сокири. ¬ище, по безводних далеких неде¤х([7]), н¤вки розвод¤ть своњ безконечн≥ танки, а по скел¤х ховаЇтьс¤ щезник. ћ≥г би розказати ≥ про русалок, що гарноњ днини виход¤ть з води на берег, щоб сп≥вати п≥сень, вигадувать байки ≥ молитви, про потопельник≥в, ¤к≥ по заход≥ сонц¤ сушать бл≥де т≥ло своЇ на камен¤х в р≥чц≥. ¬с¤к≥ зл≥ духи заповнюють скел≥, л≥си, провалл¤, хати й загороди та чигають на христи¤нина або на маржину, щоб зробити њм шкоду.

Ќе раз, прокинувшись уноч≥, серед ворожоњ тиш≥, в≥н тремт≥в, сповнений жахом.