“ени забытых предков

¬есь св≥т був ¤к казка, повна чудес, таЇмнича, ц≥кава й страшна.

“епер в≥н вже мав обов'¤зки - його посилали пасти корови. √нав в л≥с своњх жовтаню та голубаню, ≥ коли вони потопали в хвил¤х л≥сових трав та молодих смеречок ≥ вже зв≥дти обзивались до нього, ¤к з-п≥д води, тужливим дзвоном своњх дзв≥нк≥в, в≥н с≥дав десь на узб≥чч≥ гори, виймав денц≥вку (соп≥лку) ≥ вигравав немудр≥ п≥сн≥, ¤ких навчивс¤ од старших. ќднак та музика не вдовольн¤ла його. « досадою кидав денц≥вку ≥ слухав ≥нших http://www.childrenbooks.ru мелод≥й, що жили в ньому, не¤сн≥ ≥ невловим≥.

«низу п≥д≥ймавсь до ≤вана ≥ затоплював гори глухий гом≥н р≥ки, а в нього капав од часу до часу прозорий дзв≥н колок≥льц¤. «-за галузки смереки вигл¤дали зажурен≥ гори, напоЇн≥ сумом т≥ней од хмар, що все стирали бл≥ду усм≥шку царинок. √ори щохвилини м≥н¤ли св≥й настр≥й: коли см≥¤лась царинка, хмуривс¤ л≥с. ≤ ¤к трудно було вдивитись в те рухливе обличч¤ г≥р, так трудно було дитин≥ сп≥ймати химерну мелод≥ю п≥сн≥, що вилась, тр≥пала крильц¤ми коло самого вуха ≥ не давалась.

ќдного разу в≥н покинув своњ корови ≥ подр¤павсь на самий грунь (верх). Ћедве пом≥тною стежкою п≥д≥ймавсь вище ≥ вище, пом≥ж густ≥ заросл≥ бл≥доњ папорот≥, колючоњ ожини й малини. Ћегко перескакував з кам≥нц¤ на кам≥нчик, перелазив через повален≥ дерева, продиравс¤ кр≥зь г≥лл¤чки кущ≥в. «а ним п≥д≥ймавс¤ з долини в≥чний шум р≥чки, росли гори, ≥ вже вставав на крайнеб≥ блакитний привид „орногори. ƒовг≥ плакуч≥ трави крили тепер боки гори, дзв≥нки кор≥в обзивались, ¤к далеке з≥тханн¤, все част≥ше попадалось велике кам≥нн¤, що дал≥, на сам≥м вершку, творило хаос поламаних скель, списаних лиша¤ми, здушених у гадючих об≥ймах кор≥нн¤м смерек. ѕ≥д ногами в ≤вана кождий кам≥нь вкривали рудав≥ мхи, груб≥ м'¤к≥, шовков≥. “епл≥ ≥ н≥жн≥, вони ховали у соб≥ позолочену сонцем воду л≥тн≥х дощ≥в, м'¤ко вгинались ≥ об≥ймали ногу, ¤к пухова подушка.  учер¤ва зелень гогоз≥в ≥ афин([8]) запустила своЇ кор≥нн¤ у глиб≥нь моху, а зверху сипнула росою червоних та син≥х ¤г≥д.

“ут ≤ван с≥в одпочити.

Ќ≥жно дзвен≥ла над ним хво¤ смерек, зм≥шавшись з шумом р≥ки, сонце налл¤ло злотом глибоку долину, зазеленило трави, десь куривс¤ син≥й димок од ватри([9]), з-за ≤гриц¤ оксамитовим гулом котивс¤ гр≥м.

≤ван сид≥в ≥ слухав, забувши зовс≥м, що маЇ догл¤дати корови.

≤ ось раптом в с≥й дзв≥нк≥й тиш≥ почув в≥н тиху музику, ¤ка так довго ≥ невловимо вилась круг його вуха, що нав≥ть справл¤ла муку! «астиглий ≥ нерухомий, вит¤гнув шию ≥ з рад≥сним напруженн¤м ловив дивну мелод≥ю п≥сн≥. “ак люди не грали, в≥н принаймн≥ н≥коли не чув. јле хто грав? Ќавкруги була пустка, самотн≥й л≥с ≥ не видно було живоњ душ≥. ≤ван озирнувс¤ назад, на скел≥, - ≥ скамен≥в. Ќа камен≥, верхи, сид≥в "той", щезник, скривив гостру бор≥дку, нагнув р≥жки ≥, заплющивши оч≥, дув у фло¤ру. "Ќема моњх к≥зЕ Ќема моњх к≥зЕ" - розливалась жалем фло¤ра. “а ось р≥жки п≥дн¤лись вгору, щоки надулись ≥ розплющились оч≥. "™ моњ козиЕ ™ моњ козиЕ" - заскакали рад≥сно згуки, ≥ ≤ван з жахом побачив, ¤к, виткнувшись з-за галузок, затр¤сли головами бородат≥ цапи.

¬≥н хт≥в т≥кати - й не м≥г. —ид≥в прикутий на м≥сц≥ ≥ н≥мо кричав од холодного жаху, а коли врешт≥ видобув голос, щезник звинувс¤ ≥ пропав раптом у скел≥, а цапи обернулись в кор≥нн¤ дерев, повалених в≥тром.